Я з дитинства любив слово. Воно завжди відгукувалося в моїй душі, в моєму серці і виливалося в вірші – Леонід Горлач

Учитель, журналіст, поет, драматург … У кожній з цих сфер Леонід Горлач реалізувався на всі сто. Однак через те що публічності він не любить, широко відомим його ім’я стало лише у 2013-му. Саме тоді Леонід Никифорович отримав найвищу державну літературну нагороду – Шевченківську премію. З тих пір його твори масово читають, люблять і цитують. 

Леонід Горлач

4 квітня Леоніду Горлачу виповнилося 80 років. В його творчому активі більше 50 книг. Поетичні збірки «Сонце в зіницях», «Лебеді», «Танок дощу», «Співучій млин», «Четвертий вимір», «Зірниці», «Світовид», «Ми у світі», історичні поеми й романи «Ніч у Вишгороді» , «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Перст Аскольда», «Мазепа», документальні повісті «Магістраль століття», «Від Дніпра до Амура», книги для дітей «Зелений букварик», «Чумацький шлях», « дивна мандрівка ». Перераховувати можна ще довго …

Я з дитинства любив слово, – каже Леонід Никифорович. – Воно завжди відгукувалося в моїй душі, в моєму серці і виливалося в вірші. На люди ж свій перший твір я виніс в п’ятому класі. Мій батько дуже любив пресу. І ось якось в Лосинівський районці прочитав оголошення про конкурс на кращий вірш. І запропонував відправити моє. Тоді я отримав другу премію.

Перша дісталася вчителю.

А далі … Далі я просто писав. Бо любов до письменства – це справжня хвороба, вилікуватися від якої неможливо!

Натхнення для своїх творів Леонід Никифорович черпає у всьому:

Навколишній світ – це незрівнянне поле для творчості, адже викликає купу емоцій, а емоції набагато глибше тверезого розуму.

При цьому саме перу Леоніда Горлача належать твори, заради яких довелося проводити справжні історичні дослідження: «Ніч у Вишгороді» – про великого князя Ярослава Мудрого, «Перст Аскольда» – про першу спробу хрещення Київської Русі ще до Володимира Великого, «Слов’янський острів» – про боротьбу чеських патріотів-гуситів, серед яких був і новгород-сіверський князь Сигізмунд, проти римських хрестоносців, «Чисте поле» – про діяльність кошового Запорізької Січі Івана Сірка, «Мазепа» – про однойменний гетьмана і «Мамай» – про відомого козака-характерник.

Вірно свого часу великий український поет Борис Олійник говорив: "Найпомітнішим у всій сучасній українській літературі є цикл епічних поетичних полотен Леоніда Горлача".

Такі твори не тільки радують естетичною досконалістю, а й допомагають глибше пізнати історію України, в якій ще так багато білих плям та перекручень.
Леонід Горлач

Історичні поеми – Ею мій давній задум, який вдалося втілити в життя, – зізнається Леонід Никифорович. – Я не раз замислювався над тим, що наш народ не знає своєї історії. А свій внесок в ці знання повинна робити і література в тому числі. Взагалі, література будь-якої країни вважається зрілою, коли в ній є власний поетичний епос. В українській літературі його дуже мало. Тому я і вирішив трохи заповнити цю прогалину. Насправді історичні твори – річ дуже складна, тому що вимагає не тільки письменницького таланту, а й глибоких знань історії, побуту і традицій того часу, про який пишеш. Наприклад, коли я писав сцену полювання в романі «Ніч у Вишгороді», то запитав себе: а з якими собаками Ярослав ходив на полювання? Одна деталь, а без неї втрачається весь реалізм. Ганявся я за нею по всьому Києву (сміється. – Авт.). Скільки літератури перелопатив! Але врешті-решт знайшов в архівах Міністерства лісової охорони древній том, а в ньому потрібну інформацію. І так кожен історичний роман – це 2-3 роки як задоволення, коли закінчуєш твір і розумієш, що зробив все можливе, щоб воно було і добре написано, і цікаво, і реалістично!

Оскільки я людина, так би мовити, нетрибунний, то і твори люблю такі, які можна читати на самоті, щоб в них була внутрішня музика, – каже він. – І завжди намагаюся, щоб цю музику почули і читачі.

Шановний Леоніде Никифоровичу! Ми щиро вітаємо Вас з ювілеєм і бажаємо, щоб натхнення не покидало Вас ні на хвилину, а ця внутрішня музика ніколи не замовкала не тільки в Ваших творах, а й у душі!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Павло Гончаров з Понорниці робить дизайнерські вироби з дерева [ФОТО].

* * *

Ну, що ж, така пора настала.

І я не тієї, и ти – не та.

Хтось на Івана на Купала,

як ми, столочуе жита.

Комусь горять уста росою,

в литаври б’ють переспівали.

А нам з трівкого травостою

гіркі тумани наплівлі.

Альо й крізь них горить багаття

и на воді цвітуть Вінки,

и жовте клопоти латаття

над Пліній Чистої ріки.

Були жита – позбулися стерні.

Цвілі вогні – схолонув жар.

Та з літ пролітніх, як Із терній,

пливуть Вінки з ріки до хмар.

І твій там сонячно палає,

и мчить за ним гніде лоша,

и стебла житні вімінає

непромінаюча душа.

Катерина Дроздова, «Гарт» №15 від 8 квітня

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Залиште свій коментар!
Введіть своє ім'я