Володимир Гройсман: почути одне одного

В основі урядової економічної стратегії має лежати комплексне бачення зі зрозумілими точками зростання й чіткими пріоритетами. Для мене головний пріоритет — розширення і зміцнення середнього класу, який є основою не тільки економічного зростання, а й політичної стабільності.

Нерозуміння цього владою вже призвело до таких стратегічних помилок, як поточна редакція закону про ринок землі, який ударить по українських фермерах, провалена комунікація з ФОПами, відсутність дієвих компенсаторів для бізнесу в умовах пандемії та карантинних обмежень, неефективне використання ковідного фонду та провал вакцинації, що не дасть змоги економіці країни повернутися до нормального стану.

Скільки існує незалежна Україна із ринковою економікою і свободою підприємництва, стільки існує практика діалогу держави й бізнесу. Чиновники й бізнесмени зустрічаються із завидною регулярністю на різних майданчиках, у різних форматах, із різним складом і, як правило, завжди завершують зустрічі домовленістю про необхідність співпрацювати заради спільного майбутнього країни. Адже глобально ніхто не сперечатиметься, що успішний підприємець — це, по суті, успішна економіка, адже саме він створює продукт, пропонує робочі місця, завойовує ринки і платить заробітну плату й податки.

На посаді прем’єр-міністра я проводив і брав участь у понад сотні таких зібрань — і в Києві, і в регіонах, і за кордоном. Щоправда, основною цінністю діалогу вважав і досі вважаю конкретний результат. Є розмова, є проблема, є рішення. Формулу «А поговорити?» не сприймав ні тоді, ні зараз.

Завдяки акценту на конкретиці стали можливими такі суспільно значущі речі, як пакет законопроєктів щодо захисту бізнесу з умовною назвою «Маски-шоу стоп», антиконтрабандні ініціативи. Улюблена програма українських матерів «Пакунок маляти» — так само плід діалогу нашого уряду й підприємств індустрії товарів для малечі. На рівні уряду ми опрацювали й запустили програми підтримки цілих галузей промисловості — відродження сільськогосподарського машинобудування, зменшення податкового навантаження при оновленні технологічного обладнання. Прикладів багато.

За три роки, від квітня 2016-го до вересня 2019-го, провели низку «дерегуляційних» урядових засідань, під час яких сотнями й тисячами скасовували застарілі та безглузді накази, інструкції, положення, вимоги, що суттєво гальмували розвиток підприємств.

Але уряди, які прийшли після нас, втратили здатність до плідної розмови. Останні півтора року держава існує окремо, бізнес — окремо, люди — окремо. Що маємо як результат? Безкінечний ланцюг криз і повну безвихідь, яка змушує мільйони українців, як кажуть, «голосувати ногами»: закривати й покидати дім, бізнес, підприємство, країну.

Чинний уряд не спромігся навіть сформувати програму діяльності так, щоб її затвердила Верховна Рада і сприйняло суспільство. Мовляв, у всьому винна пандемія та всім зараз нелегко. Так, нелегко. Але руйнування економіки почалося задовго до коронакризи. Восени 2019 року держава із 4,6% зростання ВВП і понад 600 млрд грн (!) капітальних інвестицій на рік зненацька розвернулася й рушила у прірву.

Мій уряд залишив наступникам, окрім понад 130 млрд грн на ЄКР та безпечного показника співвідношення державного боргу до ВВП, великі «перехідні книги» — по кожній із реформ, започаткованих у 2017—2018 роках. Медицина, освіта, місцеве самоврядування, промисловість, армія — чіткі плани дій, прогнози й очікувані показники. Будь ласка, вивчіть і користуйтеся. Але так сильно хотілося змін, нових назв і облич, що ніхто з новачків навіть не задався ціллю спершу «вивчити матчастину».

Це зрозуміли 70% українців, які за всіма соціологічними дослідженнями називають неправильним напрям розвитку країни. Але досі незрозуміло українському уряду, який здебільшого нагадує скульптуру «нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу».

Нинішньою економічною ситуацією в країні достеменно не володіє ніхто з посадовців. Це підтверджує навіть той факт, що ніхто з них не може чітко відповісти на запитання «А що далі?». Те, що треба було робити позавчора, урядовці роблять у кращому разі післязавтра й заспокоюють себе та довколишніх сумнівними «переможними реляціями» в соціальних мережах.

Предмет гордості уряду — спочатку закрити країну на кілька місяців, не надавши людям ані інструкцій, ані матеріальної підтримки, а потім «героїчно» видати 21 млрд грн кредитів під 5—7—9% — і ті лише кожному десятому заявникові. Капітальні інвестиції тільки за рік упали на 33%, за 2020 рік, порівняно з 2019-м, промислове виробництво скоротилося на 5,2%. У «позитиві» лише державний борг: за рік співвідношення до ВВП зросло на 12,5%. І це зростання триває. Обсяг запозичень, закладений у держбюджеті на 2021 рік, — понад 700 млрд грн, 500 млрд грн із яких буде взято на внутрішньому ринку — тобто в банків, які відтак фізично не зможуть прокредитувати підприємців і вдихнути хоч би якусь надію на економічне відновлення.

Що в цей час роблять провідні країни світу? Насичують свої економіки ресурсом, пропонують «нульове» кредитування й податкові відстрочки, переорієнтовують свої виробництва та забезпечують мільйони співвітчизників якісними вакцинами проти коронавірусної хвороби. Урядовці провадять із людьми діалог — слухають і чують учителів, лікарів, промисловців.

Що в цей час робить український уряд? Провалює співпрацю зі стратегічними партнерами, хаотично «будує» дороги за ковідні гроші, колосальним темпом нарощує борги і сподівається, що зростання цін на ринках металу й зерна дасть змогу привезти у країну трохи валютної виручки й так стримати курс гривні. Про формування додаткової вартості всередині країни — реального фактор зростання, а отже, і про програми підтримки промисловості й підприємництва, — навіть не йдеться!

Прикро чути також сподівання на відкриття обігу земель сільськогосподарського призначення. Я запитую: де знекровлений за останній рік український фермер візьме гроші й чи реально на дозволеному законом клаптику в 100 га започаткувати прибутковий агробізнес? Відповіді немає.

І кількість таких загроз останнім часом щодня зростає. Дисбаланси у ключових для життєдіяльності країни сферах стають очевидними. Водночас голос бізнесу й підприємництва, які незважаючи на всі випробування й падіння індексів економічних очікувань усе ще тягнуть на собі державу, нагадує голос волаючого в пустелі.

Рано чи пізно доведеться все виправляти й повертати до стабільного розвитку вкрай занедбану за останні півтора року економіку. Щоправда, часу на виправлення вже зроблених помилок знадобиться тим більше, що глибше ми заходимо в цей глухий кут некомпетентності й безвідповідальності. 

Джерело: Український тиждень.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Залиште свій коментар!
Введіть своє ім'я